Реальні наслідки війни.

[motormaster]

В суботу був на похоронах мого майже сина. З його батьком ми підтримуємо дружбу вже 62 роки. Дзвонить мені, приїжджай, Павло приїхав на лікування додому. Дали відпустку на 14 днів, після другого поранення, на лікування . Через 11 днів майже серед ночі дзвінок. Павло раптово помер!!! Тепер вже їду на похорон! 38 років молодий мужик, ще навіть сім'ю не встиг побудувати! Але вже як є. В труні лежить Павло, порубаний осколками, вже зовсім не схожий на того, якого я все життя знав!!! Призвали на війну з Білої Церкви, пройшов учебку, в Гончарівське, отримав спеціальність кулеметник-снайпер. Батьку подали заявку купити для нього снайперську гвинтівку за 12500 Дол. Батько (пенсіонер) не здатний був виконати забаганку зразу, пообіцяв виплатити типу в кредит. Так все і не сталося. Послали на один з напруженіших участків бойових дій. Після першого поранення, батьки самі почали розшук, знайшли живого, але потрібно було тривале лікування після поранень. Але добре що живий! Після одужання він вирішив залишитись в своєму підрозділі. Через деякий час, наступне серйозне поранення. Після лікування дали відпустку для оздоровлення додому. На 11-й день вдома помер!!! Війскомат Білої Церкви просто послав на х батьків, а Сквирський війскомат (де фактично він проживав) оплатив похоронні послуги, та саму церемонію. А тепер самий пипець. На другий день після похорон приїхав представник Білоцерківського військомату з вимогою повернути обмундирування отриманого загиблим. Це до якого часу ми будемо цей СОВОК терпіти??? Може ми не там воюємо?

[nikki-car]

Когда государство не хочет отвечать за свои поступки, оно прячется за крючкотворством издаваемых законов. По факту, скорее всего, это самодурство местного военкомата. Вы правильно воюете, но помимо внешнего врага, ещё есть враг внутренний. Распознать его труднее, и уничтожать его надо ещё беспощаднее: в конечном итоге без них многое не случилось бы, а случись - с менее тяжёлыми последствиями уже кончилось бы. В любом случае борцы это герои. Они продолжат жить в нашей памяти, пока мы живы.